Про Марію Амалію

Герцогиня Пфальц-Цвайбрюкен

Маленька принцеса

Принцеса Марія Амалія Анна Йозефіна Антонія Юстина Августа Ксаверія Алоїзія Йоганна Непомуцена Магдалена Вальпургіса Катерина Саксонська[1] народилася 26 вересня 1757 року в дрезденському палаці Ташенберг. Вона була найстаршою дочкою саксонського курпринца Фрідріха Крістіана (1722–1763) та його дружини Марії Антонії (1724–1780) з династії Віттельсбахів, яка мала виразний потяг до мистецтва; у неї було чотири старших брати. Отже, Марія Амалія була маленькою принцесою з дуже великим родоводом: з боку батька вона була правнучкою Августа Сильного з альбертинської гілки династії Веттінів, а з боку матері — онукою римсько-німецького імператора Карла VII, кузиною французького короля Людовика XVI та іспанського короля Карла IV.

Курфюршество Саксонія під час Семирічної війни (1756–1763) стало головним театром військових дій європейських великих держав, через що «молодий двір» курпринца з дружиною та їхніми шістьма дітьми з 1759 року спочатку втік у вигнання до Праги, а з 1760 року знайшов притулок у Мюнхені. Лише влітку 1762 року молода родина, яка на той час мала вже сімох дітей, повернулася до частково зруйнованого Дрездена. Марія Амалія на той час мала майже п’ять років. Хоча в часи війни родині вдалося уникнути серйозних ударів долі, у Дрездені її наздогнала біда у вигляді епідемії віспи. Віспа, надзвичайно небезпечна інфекційна хвороба — яку в ті часи також називали «блишками» — вже протягом століть викликала великий страх через високу летальність, а також через спотворюючі віспові рубці, від яких хворі часто страждали все життя. За короткий час померли її старший брат Йозеф та батько, який лише кілька місяців тому став курфюрстом. У відчаї від цих втрат мати Марії Амалії вирішила лікувати своїх дітей від віспи за допомогою дуже суперечливого й ще маловипробуваного методу. За допомогою «інокуляції», тобто введення інфекційного матеріалу під шкіру, у дітей провокували захворювання.[2] Менш небезпечна вакцинація проти коров’ячої віспи, яку запровадив сільський лікар Едвард Дженнер, з’явилася лише пізніше.

Весілля з перешкодами

У 1769 році найстарший брат Марії Амалії Фрідріх Август одружився з принцесою Августою Амалією з Пфальц-Цвайбрюкена. На той час ніхто ще не міг припустити, що через п’ять років може відбутися ще одне весілля між саксонським домом Веттінів та родом Пфальц-Цвайбрюкенів. У попередні роки планувався шлюб принца Пфальц-Цвайбрюкена Карла Августа (1746–1795) з дочкою Марії Терезії — як не дивно, також на ім’я Марія Амалія — з Австрії, однак ці плани провалилися, що дуже розлютило молодих людей. Принц Карл Август, а точніше доходи його родини, не відповідали вимогам австрійців, і переговори було припинено. Тим часом у Буксвайлері в Нижньому Ельзасі Карл Август на заміській садибі своєї тітки, ландграфині Кароліни Гессен-Дармштадтської, познайомився й закохався у дочку французького ритмейстера Фрідріха Якоба Гейлінга фон Альтхайма. У цьому випадку саме родина та походження молодої жінки, Кароліни Августи, здавалися негідними дому Пфальц-Цвайбрюкен. Герцог Крістіан IV виступив проти цього союзу, і швидко було домовлено, щоб Кароліна Августа вийшла заміж за герцогського головного мисливця Людвіга Фрідріха барона фон Езебека. Таким чином вважалося, що цю сердечну кризу вдалося подолати.

Ще у 1773 році в газетах ходили чутки про те, що між династіями Саксонії та Цвайбрюкена може знову бути укладено шлюбний союз, і справді, саксонська курфюрстина Августа у листах до свого брата вихваляла чесноти своєї невістки Марії Амалії, яка, за її словами, мала приємну зовнішність і лагідний характер, а також добру душу й таланти.[3] Цю ідею підтримала й шанована Кароліна Гессен-Дармштадтська, яку називали Великою ландграфинею. Її брат, герцог Крістіан IV, дядько майбутнього нареченого, вважав, що його «[…] змусили до цього союзу, приставивши ніж до горла […]»[4], і виступив проти шлюбного договору. Відповідно, він також не взяв участі у весільних урочистостях.

За цих складних обставин і після тривалих переговорів, незважаючи на всі попередні труднощі, у суботу, 12 лютого 1774 року, у капелі Дрезденського палацу відбулося офіційне весілля саксонської принцеси Марії Амалії з 27-річним пфальцграфом Карлом Августом (1746–1795), який був на одинадцять років старший за неї і згодом став герцогом Пфальц-Цвайбрюкенським. Ретельно сплановані урочистості з балами, оперними виставами, екскурсіями в околиці Дрездена та іншими святковими заходами тривали аж до березня, проте 7 березня молода пфальцграфка зрештою мусила покинути свою саксонську батьківщину.

Їй щойно виповнилося 16 років, тож прощання з родиною було відповідно важким і супроводжувалося сльозами, тим більше, що Карл Август перед весіллям своєї молодої дружини спочатку не хотів дозволити, щоб її покоївка, її довірена гардеробниця та одна придворна дама й надалі входили до складу її придворного оточення. Деякі святкові вбрання тих днів, серед яких — весільна сукня з шовкового брокату на білому тлі з пастельними квітами, — Марія Амалія згодом подарувала католицькій парафії в Гомбурзі. Залишки весільної сукні — перероблені на священицьке вбрання — можна й досі оглянути в церкві Святого Михайла.[5] Решта тканин, які тривалий час перебували у власності парафії, стали жертвами воєнних часів XX століття й зруйнувалися.

Період шлюбу в Хомбурзі

Після весілля молодята спочатку поїхали до Зульцбаха в Верхньому Пфальці[6], щоб відвідати матір Карла Августа, яка не змогла бути присутньою на церемонії одруження[7]. Потім вони вирушили до Мангайма, де пробули чотири тижні в місцевій резиденції. Згодом вони оселилися у своєму першому спільному помешканні в Нойбурзі-на-Дунаї, де до їхніх послуг було крило Нойбурзького замку, а для полювання — мисливський замок у Грюнау та маєток Роренфельд із конезаводом. Однак, як кажуть, герцог там ніколи не почувався комфортно. Восени 1774 року шлях подружжя вперше пролягав до Цвайбрюкена, де на честь принцеси влаштовували свята, бали та театральні вистави.[8]

5 листопада — цілком несподівано — помер герцог Крістіан IV Пфальц-Цвайбрюкенський. Таким чином, його племінник Карл Август мав успадкувати герцогство Пфальц-Цвайбрюкен, оскільки герцог Крістіан не мав дітей, які могли б претендувати на престол. Двір у Нойбурзі було розпущено, і Марія Амалія, яка на той час була на шостому місяці вагітності, разом із чоловіком знову вирушила до нової батьківщини. На початку січня молода пара, під оплески мешканців Цвайбрюкена, оселилася в резиденції герцогства. Однак, як випливає з доповідей французького посольства[9] і на превеликий роздратування мешканців Цвайбрюкена, з листопада 1775 року резиденцією подружжя став мисливський замок Крістіана IV у Єгерсбурзі поблизу Хомбурга. 2 березня 1776 року на світ з’явився перший син подружжя, Карл Август Фрідріх. Радість з приводу того, що спадкоємство тепер вважалося забезпеченим, була відповідно великою. У період до та після народження дитини Марія Антонія Саксонська перебувала у Цвайбрюкені, щоб підтримати свою дочку. Однак вона не змогла запобігти тому, що її зять у Цвайбрюкені знову з усією пристрастю повернувся до своєї юнацької любові. Більше того, Кароліна Августа, яку десять років тому видали заміж за барона фон Езебека, тепер була не лише коханкою Карла II Августа, а й призначена головним придворним майстром його дружини. Таким чином, Кароліна фон Езебек одразу увійшла до придворного оточення герцогині й набувала там дедалі більшого впливу.

Влада та житлові умови при дворі у Пфальц-Цвайбрюкені

Отже, Марія Амалія швидко опинилася в ситуації, яку два століття потому Діана, принцеса Уельська (1961–1997), описувала у своєму шлюбі з принцом Чарльзом стосовно Камілли Паркер-Боулз так: «Ну, у цьому шлюбі нас було троє, тож було трохи тісно».[10] Марія Амалія, яку багато сучасників описували як дуже лагідну, до того ж постійно мала баронесу фон Езебек у своїй безпосередній близькості. У новому улюбленому місці проживання герцога — маєтку «Луїзенгоф» на горі Бухенберг у Хомбурзі, а згодом — у замку Карлсберг, герцог виділив своїй молодій дружині Марії Амалії дві кімнати — кабінет і гардеробну, тоді як Кароліна Августа мешкала на першому поверсі, де також мала дві кімнати та гардеробну. На прохання Карла Августа перший і другий поверхи були з’єднані між собою додатковими таємними сходами, до яких можна було дістатися через шафу для документів із розсувними дверцятами та настінну шафу.[11] Маєток швидко виявився замалим, і було зведено кілька додаткових крил. Одне з крил замку, в якому могло б розміститися апартаменти на відповідному їй белетажі, хоча й почали зводити з 1782 року, проте роботи в ньому час від часу зупинялися на користь будівництва крила для колекції герцога. Тому він так і не був добудований до такого стану, щоб герцогиня могла заселитися в ці кімнати. Тож їй довелося мешкати на Карлсберзі на першому поверсі, у комплексі кімнат північного крила, під апартаментами свого чоловіка.[12]

Вже у 1778 році розпочалися масштабні реконструкційні роботи в будівлі фазанерії, що існувала щонайменше з 1760 року, з часів герцога Крістіана IV і розташовувалася на шляху від Карлсберга до Єгерсбурга. Дах було перекрито, інтер’єр зазнав капітального ремонту, а як будинок, так і сад отримали своє «оновлення». У цьому маєтку молода герцогиня все частіше проводила час, принаймні з 1779 року, хоча здебільшого лише вдень. Усього 14 кімнат двоповерхового будинку були облаштовані їдальнею, представницькими мармуровими камінами, високими дзеркалами, люстрами з богемського скла, а також дорогоцінними меблями, серед яких були ігрові та вишивальні столики та більярдний стіл. Крім того, зафіксовано наявність мідної ванни та громовідводу на даху.[13] У саду були такі особливості, як невелика карусель, павільйон із басейном, грот і тіниста альтанка, а також ставки з золотими рибками та незліченні квіткові горщики з глини з позолотою.

Політик Максиміліан фон Монтгелас, який під час своїх візитів до Пфальц-Цвайбрюкена був обізнаний з обставинами, описав герцогиню як «чарівну принцесу», яка любила музику, театр і танець — мабуть, це була спадщина її матері. Він також зауважив, що вона, мабуть, раділа, «коли їй вдавалося хоч раз втекти з тієї сумної розкішної в’язниці на Карлсберзі»[14]. Придворний художник Маннліх у своїх спогадах охарактеризував її як лагідну, побожну та доброчесну[15].

Єдиний син герцогської пари, якого природа наділила високим інтелектом і благородним характером,[16] помер у віці лише восьми років 21 серпня 1784 року і був похований у церкві Олександра в Цвайбрюку. Після цієї дитини більше дітей не було. Скорботна герцогиня дедалі частіше відлюджувалася у своєму маленькому заміському будинку поблизу міста Хомбург. Через вторгнення французьких революційних військ у лютому 1793 року їй довелося разом із чоловіком вночі втекти до Мангайма в мандрівному екіпажі, після того як їх попередив поштовий кучер із Санкт-Інгберта. Наступні місяці подружжя провело в порожньому Мангаймському замку та в замку Рорбах поблизу Гейдельберга. Герцог Карл II Август більше не хотів повертатися до Нойбурга. Повернутися на Карлсберг, який у липні 1793 року було зруйновано та розграбовано, також не було можливості. Натомість ще в грудні 1793 року він придбав у Мангаймі палац «Кастелл» із його представницькими інтер’єрами як міську резиденцію. Протягом 1795 року подружжя переїхало туди. Цей палац на площі L2, № 9, став також місцем, де того ж року Карл II Август несподівано помер від інсульту у віці лише 48 років.

Втеча з Мангайма

Ще в 1794 році Марія Амалія була призначена великою магістром Віттельсбахського ордену Святої Єлизавети — третього за віком жіночого ордену у світі (заснованого в 1766 році), проте він втрачав своє значення, тим більше що через передчасну смерть чоловіка вона не змогла, як спочатку очікувалося, стати курфюрстинею. У 1795 році вона відійшла у свою теперішню резиденцію для вдів у Нойбурзі-на-Дунаї. Але навіть там вона спочатку не знайшла постійного притулку, оскільки Перша коаліційна війна змусила її в 1796 році знову тікати, цього разу до своїх родичів у Дрезден.[17] Взимку того ж року вона знову повернулася до Нойбурга, щоб під час Другої коаліційної війни знову бути змушеною покинути своє помешкання. Лише через вісім років і три втечі після періоду перебування в Карлсберзі вона змогла знайти спокій у Нойбурзі. Незважаючи на всі ці негаразди, їй вдалося врятувати особистий скарб — дерев’яну скриньку з портретом її улюбленого сина, який пішов з життя занадто рано, — у якій вона зберігала його дитяче взуття, шкарпетки та дитячі чепчики. Сьогодні ця скринька для листування зберігається в Баварському національному музеї в Мюнхені.[18] Вдова герцога, де б вона не перебувала, вважалася привітною, доброзичливою та великодушною і підтримувала тісні зв’язки зі своїми мюнхенськими родичами, які її дуже цінували. Її зять Макс Йозеф (1756–1825) тим часом став Максиміліаном I Йозефом, першим королем Баварії.

Марія Амалія, яка була змушена поховати свою єдину, улюблену дитину і яка пережила не тільки свого чоловіка, а й його колишню коханку, померла в 1831 році і була похована у князівській гробниці католицького придворного собору «Пресвятої Богородиці» в Нойбурзі. На той час від її фазанерії в Гомбурзі, яку в серпні 1793 року підпалили та зруйнували, вже не залишилося жодного сліду.

Авторка: Доктор Ютта Шван, мистецтвознавець в управлінні культури району Саарпфальц

_{Опубліковано: 03.09.2025; Останнє оновлення: 16.07.2026.}

Читати далі / Література

Дерксен, Максиміліан: «Плувіаль у костелі Святого Михайла в Хомбурзі. Про питання датування та мети герцогського пожертвування», у: «Саарпфальц. Журнал з історії та регіональної культури» 2/2026, № 156.

Маннліх, Йоганн Крістіан фон: «Рококо і революція», Берлін, 1913 р., с. 321.

Роланд, Бертольд: Події при дворі Цвайбрюка з кінця жовтня 1775 року до початку березня 1776 року, у: «Pfälzer Heimat» 9 (1958), с. 179–183.

Шван, Ютта: Короткий огляд відокремленого царства герцогині Марії Амалії, в: Беккер, Бернхард (ред.): "... die Mutter Erde schmüket". Сади, парки та пам'ятки природи в Саар-Пфальц, Мерціг 2010, с. 71-85.

Шван, Ютта: Дослідження з історії будівництва замку Карлсберг, Нойштадт-на-Вайнштрассе, 2010.

Шван, Ютта: «Замочок герцогині в Хомбурзі», у: «Загублені замки та приховані маєтки знаті в окрузі Заарпфальц», Санкт-Інгберт, 2025, с. 149–161.

Vonhof-Habermayr, Margit: Das "Familienalbum" der Herzogin Maria Amalie von Pfalz-Zweibrücken - Die Fürstenbildnisse im Rathaus zu Neuburg an der Donau, in: Neuburger Kollektaneenblatt 2015, Neuburg an der Donau 2015, pp. 202-265.

Фонхоф-Хабермайр, Маргіт: «Щастя Нойбурга». Герцогиня Марія Амалія фон Пфальц-Цвайбрюкен (1757–1831), у: «Neuburger Kollektaneenblatt» 2013, Нойбург-на-Дунаї, с. 79–119.

Фонхоф-Хабермайр, Маргіт: «Це моя остання воля…». Заповіт герцогині Марії Амалії Пфальц-Цвайбрюкенської від 7 червня 1829 року, у: «Neuburger Kollektaneenblatt 2014», Нойбург-на-Дунаї, 2014, с. 5–44.

Фонхоф-Габермайр: Сімейний альбом герцогині Амалії. Колекція портретів у ратуші міста Нойбург-на-Дунаї. Нойбург, 2017.

Фонхоф-Хабермайр, Маргіт: «Скринька, повна спогадів», у: «Die Pfalz» 2017/1. Журнал з питань політики, культури та економіки, с. 6–7.

Вайс, Еберхард: «Монтгелас: біографія. 1759–1838». Т. 1, «Між революцією та реформою, 1759–1799», Мюнхен, 1971/1988.

Макет 1

Лист від герцогині

Вам пошта! Переходьте за посиланням на листівку безпосередньо від герцогині.